Доречно ретельно та чітко класифіку

Доречно ретельно та чітко класифікувати діячів кримінальної субкультури. Ця
класифікація повинна зводитись до конкретного носія та навіть ретранслятора злочинної
субкультури, вносячи окремі випадки у загальну схему кримінальної субкультури. Треба
враховувати юридично-психологічні, юридично-соціологічні та інші комплекси, адже
недарма деякі «ліхі» й вдалі злочинці та їх образи знайшли відображення при
міфологізації та романтизації злочинного способу життя, навіть їх посмертне
«шанування» (уявні могили на реальних кладовищах, дні «пам’яті» тощо). Мимоволі
згадується одеська Сонька «золота» ручка та Ваганьківське кладовище Москви.
Кримінальна субкультура – найнижчий, найнебезпечніший щабель у структурі
субкультур. Субкультури як культурна реальність з точки зору правової аксіології
умовно складаються з трьох блоків: позитивні (культуротворчі, правомірні), нейтральні
(безвідносні) та негативні (деструктивні, протиправні) субкультури. До складових
протиправної субкультури належать субкультура правопорушників та субкультура
злочинців.
Дослідження кримінальної субкультури як соціальної проблеми сьогодення
розширює та збільшує можливості для ґрунтовної протидії злочинності та до
послаблення її впливу, стає запорукою вдосконалення профілактичної роботи та
антикримінальної діяльності, спрямованої на зменшення суспільно небезпечного і
протиправного впливу кримінальної субкультури на конкретну особу, окрему групу, на
державу та суспільство в цілому.
Слід визнати, що кримінальна субкультура і протиправна поведінка
взаємопов’язані. Чимало уваги цим питанням приділяв навіть С. В. Познишев;
досліджуючи кримінологічні аспекти і кримінальної психології (насамперед злочинні
типи) або «кримінально-процесуальної психології» [18; 10]. С. В. Познишев, вивчаючи
екзогенних та ендогенних злочинців, виокремлює імпульсивних, емоційних ідейних та
інших злочинців, а також говорить про психологічне дослідження особи як суб’єкта
поведінки взагалі і про вивчення особи злочинця зокрема [18]. Безперечно, кожен
«злочин має своє «особистє» коріння» [18; 35], все зводиться до особи та її культурного
рівня.
Як висновок, доцільно констатувати, що розуміння небезпеки кримінальної
субкультури як соціальної проблеми, її єдності та багатоманітності, є потребою
сучасності. Комплексне і системне, об’єктивне, всебічне та грунтовне наукове
дослідження кримінальної субкультури, передусім, грунтовне її осмислення, вивчення
її сутності та змісту, профілактика й протидія кримінальній субкультурі, повинно стати
надійною запорукою покращенню ситуації в нашій незалежній молодій державі.
Подолання кримінальної субкультури як соціальної проблеми призведе до зміцнення
законності та правопорядку, до збільшення дисципліни, до підвищення культури,
людяності та гуманізму

Результаты (русский) 2:

Уместно тщательно и четко классифицировать деятелей криминальной субкультуры. Эта
классификация должна сводиться к конкретному носителю и даже ретранслятора преступной
субкультуры, внося отдельные случаи в общую схему криминальной субкультуры. Надо
учитывать юридически психологические, юридически социологические и другие комплексы, ведь
недаром некоторые «Лихи» и удачные преступники и их образы нашли отражение при
мифологизации и романтизации преступного образа жизни, даже их посмертное
«почитание» (мнимые могилы на реальных кладбищах, дни « памяти »и т.п.). Невольно
вспоминается одесская Сонька «золота» ручка и Ваганьковское кладбище Москвы.
Криминальная субкультура - самый низкий, самый опасный ступень в структуре
субкультур. Субкультуры как культурная реальность с точки зрения правовой аксиологии
условно состоит из трех блоков: положительные (культуротворческие, правомерны), нейтральные
(безотносительные) и негативные (деструктивные, противоправные) субкультуры. К составляющих
противоправной субкультуры принадлежат субкультура правонарушителей и субкультура
преступников.
Исследования криминальной субкультуры как социальной проблемы современности
расширяет и увеличивает возможности для основательной противодействия преступности и к
ослаблению его влияния, становится залогом совершенствования профилактической работы и
антикриминальной деятельности, направленной на уменьшение общественно опасного и
противоправного влияния уголовной субкультуры на конкретное лицо, отдельную группу, на
государство и общество в целом.
Следует признать, что криминальная субкультура и противоправное поведение
взаимосвязаны. Немало внимания этим вопросам уделял даже С. В. Познышев;
исследуя криминологические аспекты и криминальной психологии (прежде всего преступные
типы) или «уголовно-процессуальной психологии» [18; 10]. С. В. Познышев, изучая
экзогенных и эндогенных преступников, выделяет импульсивных, эмоциональных идейных и
других преступников, а также говорит о психологическое исследование личности как субъекта
поведения вообще и об изучении личности преступника в частности [18]. Бесспорно, каждый
«преступление имеет свое« личные »корни» [18; 35], все сводится к лицу и его культурного
уровня.
Как вывод, целесообразно констатировать, что понимание опасности уголовного
субкультуры как социальной проблемы, ее единства и многообразия, является потребностью
современности. Комплексное и системное, объективное, всестороннее и обстоятельное научное
исследование криминальной субкультуры, прежде всего, основательное ее осмысления, изучения
ее сущности и содержания, профилактика и противодействие криминальной субкультуре, должно стать
надежным залогом улучшению ситуации в нашей независимой молодому государству.
Преодоление криминальной субкультуры как социальной проблемы приведет к укреплению
законности и правопорядка, к увеличению дисциплины, к повышению культуры,
человечности и гуманизма