Від неї відштовхувалися романтики наступного покоління, виводячи на перший план втілений у моцартівському Дону Жуані ідеал вільної особистості. Відомий данський філософ С. К’єркегор зробив висновок, що моцартівський Дон Жуан природний у всіх своїх проявах, володіє всепереможною життєвою силою й уподібнюється до самого бога кохання і чуттєвості Ероса. Це пояснює, чому перед ним не може встояти жодна жінка. Проте Моцарт зумів показати свого героя настільки різним, блискучим і відразливим, таким, що викликає довіру й цинічно зневажає всі моральні норми, що і сьогодні постановники пропонують діаметрально протилежні прочитання його визнаного шедевра.