Старий уже був Грицько Вересай. Він

Старий уже був Грицько Вересай. Він брав кобзу і простував на церковний майдан Калюжинців. Поводирем сліпого ставав малий онук Остапко, що мусив жербати, бо кріпацького хліба вистачало сім'ї лише до Різдва. У М'ясниці гуляли весілля, на які запрошували Остапкового батька Микиту Вересая, котрий гарно грав на скрипці. Після тяжкої хвороби 4-річний хлопчик осліп. Дід переконував онука, що для закріпаченої людини - то захист, хоч не бачитеме, що діється на нашій зболеній землі. А через десятиліття саме пісня «Про правду і неправду» понесла славу Кобзаря Остапа Вересая по Україні і за її межі. Коли влітку 1874 року в Києві відбувався визначний в історії кобзарства III

Археологічний з'їзд, на який з'іхалися учені з усієї Европи, французький професор Н. Рамбо назвав знаменитого виконавця народних дум і пісень «Гомером в українській свиті». Завдяки своєму мистецтву Остап Микитович побував у царському палаці в Петербурзі - прийшов зі скаргою на тяжку долю селянина, наївно думаючи, що цар допоможе.

Спливли роки. У Сокиринці на Чернігівщині, як до Канева на могилу великого Шевченка, приходять люди вклонитися співцеві..

2. Мандрики

Це печиво пекли у Петрівський піст або на Петра. На це свято годилося шанувати пастухів і підпасків, їх частували і дарували мандрики («мандриги») - сирні пампушки. Вірили: хто з'їсть їх у Петрівку, того весь рік минатиме лихоманка. Після Петра вже переставала кувати зозуля, що й породило приказку: «Зозуля мандрикою вдавилась». Особливо смачними були мандрики із сиру, відтопленого із сколотини (маслянки), тобто сироватки, яка залишилася після збитого із сметани масла.

3. Обряд з кашею

Щоб відзначити таку важливу для сім'ї подію, як хрещення дитини, у хаті влаштовували святковий обід, відомий у народі під назвою «христини». За північноукраїнською традицією баба-повитуха приносила круто зварену кашу, накривала її хлібом-сіллю або млинцем і пропонувала розбити горщик тому, хто покладе більше грошей. Гості скидали їх новородженому - «на мило», «на воза», «на коня», «на люльку», «на віночок». Дарували й полотно на пелюшки, хустинки.

Хрещений батько клав більші гроші і розбивав горщик качалкою або тричі підіймав його і за останнім разом ударяв об кут стола. Якщо каша 'ціла, не розвалилася, - це на достаток і щастя, її годилося скоро схопити і з'їсти, «щоб дитина говорила скоріше», «щоб дитя на ноги хваталося швидко». Частування кашею було насичене й іншими діями, супроводжувалося примовками, наприклад: «Роди, Боже, жито й пшеницю, а куму й кумі дітей копицю». Хлопчику бажали, «щоб орач був, щоб не злодій був». Дівчинці - «щоб хлопці поважали й любили» і т.ін. Обряд з кашею - багатозначний ритуал. У ньому реалізувалася ідея входження дитини в сім'ю.