Мій улюблений фільм називається "Ха

Мій улюблений фільм називається "Хатіко" - фільм ПРО ЛЮБОВ. І неважливо хто до кого відчуває любов: жінка чи до чоловіка, чоловік чи до дитини, тварина чи до людини - це почуття свято в будь-якому своєму прояві. Вражає, що Хаті чекав свого господаря більше років, ніж з ним прожив. Ось це дійсно любов! Ось це дійсно прихильність! Хоча, мотив якогось байдужості у фільмі теж присутня. І я говорю не про те, який витрачав на власні примхи гроші, призначені Хатіко. більше мене вразило, що хлопчикові розповіли істоірію Хатіко, коли він був уже підлітком. А хлопчик так і не разу не відвідав Хатіко. Хоча міг би. Не знаю. що це-режисерська задумка або сценарна недоробка, але от не викликає сім'я Паркера в мене добрих почуттів.Коли наприкінці фільму дізнаєшся, що історія заснована на реальних подіях, плакати хочеться ще більше. Протязі всього фільму сльози стояли в мене в очах, під кінець - я розридалася-таки навзрид. Особливо, коли побачила фоторгафії Справжнього Хатіко - обдертою, хворий, втомленою, що сумує собаки ... А як показаний старий Хатіко у фільмі! Я розридалася тільки від його виду!

Вражає, що таким емоційним, зворушливим, хапає за душу може бути фільм, в якому так мало реплік. Адже зауважте: слова рідкісні в "Хатіко". Зате постійно ми чуємо красиву, сумну мелодію

Результаты (белорусский) 1:

Мій улюблений фільм називається "Хатіко" - фільм ПРО ЛЮБОВ. І неважливо хто до кого відчуває любов: жінка чи до чоловіка, чоловік чи до дитини, тварина чи до людини - це почуття свято в будь-якому своєму прояві. Вражає, що Хаті чекав свого господаря більше років, ніж з ним прожив. Ось це дійсно любов! Ось це дійсно прихильність! Хоча, мотив якогось байдужості у фільмі теж присутня. І я говорю не про те, який витрачав на власні примхи гроші, призначені Хатіко. більше мене вразило, що хлопчикові розповіли істоірію Хатіко, коли він був уже підлітком. А хлопчик так і не разу не відвідав Хатіко. Хоча міг би. Не знаю. що це-режисерська задумка або сценарна недоробка, але от не викликає сім'я Паркера в мене добрих почуттів.Коли наприкінці фільму дізнаєшся, що історія заснована на реальних подіях, плакати хочеться ще більше. Протязі всього фільму сльози стояли в мене в очах, під кінець - я розридалася-таки навзрид. Особливо, коли побачила фоторгафії Справжнього Хатіко - обдертою, хворий, втомленою, що сумує собаки ... А як показаний старий Хатіко у фільмі! Я розридалася тільки від його виду!

Дзіўна, што такім эмацыйным, кранальным, хапае за душу можа быць фільм, у якім так мала рэплік. Бо заўважце: словы рэдкія ў "Хатико". Затое ўвесь час мы чуем прыгожую, сумную мелодыю